Яґби мені хоть десять год мимо
Історії діалектами. Прямо, просто, без редакторів
Яґби мені хоть десять год мимо
Зібралися, сіли, поїхали, постукали у двері, ще раз і ще раз, познайомилися. Респонденти не знають слова «респондент», але вміють розповідати цікаво, живою мовою, без штучних слів і маркувань. Редактор може відпочити. Тут панують діалекти. Щиро та по-справжньому.
*Умовні позначення, використані в текстах: l – альвеолярний [л], оу, жш – позиційні наближення звуків, ў – нескладовий [в].
Побут українців. Фото Антона Трофімчука.
Розмова. садове
Історії баби Марусі
Село Садове знаходиться в Гощанському районі, Рівненської області.
Інтерв'юерка Поліна Гоч.
Ми об'їхали Садове вздовж і впоперек, аби знайти людину з історіями, відкриту до діалогу. Спонтанно зупиняючись біля кожного зустрічного, ми запитували, чи вони не проти дати інтерв'ю. Декілька разів натрапили на грубу відмову й п'яний погляд. Згодом познайомилися з екс-директоркою місцевої школи, яка й описала яскраво-помаранчеві стіни будинку Марії Карпівни. Поблукавши школою, завітавши в кімнату-музей, де зберігають у тиші ікони XVII ст., ми зібралися до баби Марусі. Слухати.
А ви тут [с. Садове] з дитинства живете?

З дитинства.

А як у вас пройшло дитинтство?

Дитинтсво прошlо ну так, як у ті часи у всіх. Батько мій був такий добрий, роузумний, батько в нас був грамотний. Бо другі батьки, вони не грамотні буlи, а в нас батько…

А як ви відрізняли грамотних і неграмотних?

Ну, він дужЕ читаў, багато писаў, до церкви завжди ходиў, не так як другі нап'ється там десь, коло магазина, а він такого не робиў. Він знаў, шо треба на всі свята, такі веlикі, шо коlи сlужитця, вноучі, то він зўечора помиўся, передягнуўся, пішоў до церкви, і каже: «Мені не важшко, мені так лехко, мені там добре». І ми заўжди ходиlи. Нас буlо четверо в батька.
Я завжди при тих часах, коlи нам не дозвоlяlи, хоч ми хоть буlи працівники бугаlтерії…не радію … як тойо, тойо… тим періодом, бо ми як бугаlтерія, то такі жінкие, сіlьски. Вони вашко робиеlи, а вжше в сўято таке реиlігійне або неидіlя, то ми вже ўдома. А тоді мие, бугаlтеря, не щитались за lюдей. Кожного року Паску ми маlи старі одЕжі на кагатах викачаця, картопlю ризать, картопlю ризать, садить, бо не буде вже коlи її посадить, чі вона не уродить, чі шо, як уже на Паску не буде…

Спеціально так робили?

Спецяльно, шоб ти не йшоў до церкви, присlідуваlи то. Я, наприкlад, не бояlася. Я казаlа, шо я ходиlа до церкви і я буду ходить. Від того не страдає моя робота і того, шо я пішlа до церкви. То вони до мене й не чіпlяlися. А буlо (сміється) таке, шо пришlи ото зс Пасхи, ото посўятиlи, поснідаlи, lягlи відпочить, бо ціlу ніч же ш ми в церкві. А прийшов парторг, стукає, «Марія Карпівна, ви спите?» Спимо. «А ми ш з вами домовlяlися прибирать буля контори». (сміється) А чоулоувік мій поудводить гоlоўу, каже: «Закрий (со злості же) с того боку двері, поки я не ўстаў! А ше ти чього хочеш, шоб їй? Вона на Паску шlа до контори там прибирать? А де ти (каже) буў перед тим? Lюди прибирають доу сўята». Вона, каже, має одихнуть. Ну, таке… Така буlа неисправеидливість. Неисправеидливість така буlа, шо страх. Хто ўкраў буряка чі жменю соломи, того посадиlи. А їм везlи кіньми, машинами, то то не назиеваlося, шо він ўкраў. Бо він не ўкраў, йому привезlи, до хати. Коlють кожен разс свиняку, йому неисуть кусок, заріжуть теиля, то йому все несуть кусок. Йому неисе одна доуярка трохlітрову банку моуlока поуставить під дўверима. Воуни не краlи. Йому куlирник... змуlоў, привіз, турчі постаўиў, бо йому треба гоудувать бичка чи кабана. Називаєця вони не краlи. А ми краlи.
Неисправеидливість така буlа, шо страх. Хто ўкраў буряка чі жменю соломи, того посадиlи. А їм везlи кіньми, машинами, то то не назиеваlося, шо він ўкраў. Бо він не ўкраў, йому привезlи, до хати.
А якого ви народження?

Трицять четвертого.

То це ви війну пережили, так?

Вже пережиlа, вже я буlа неивеиlика, аlе вжше памятаю.

І що ви пам'ятаєте, можете розказати?

Памятаю вжше так ўсе. Як спаlиў сеиlо німець самоlьотом. Як ми утікаlи, батько нас візс кіньми, ў соуломі візс до лісу, а над нами lітак заўертаўся, аби хотіlи нас потріlять, то постріlяlиў, а батько спиниў коні і нас за шкуркі і під візс. Та й сидіlи, він поуlетів... Ми цilу осінь у lісі жиlи, бо спаlиў сеlо, спаlиў наші хатИ і все, шо буlо. Ми в lісі жиlи, такі поробиlи куреині. Батьки курови туди позабираlи, с кіньми там буlо с підводами, lахи якісь тоді ше зразу взяlи. Бог ўродиў опеньки і ми тими опеньками спасаlись, вариlи юшку, там якусь картопlинку, коуlи хтось привеизе, зс сеlа поїдуть. І ми так жиlи. Коурову видоїть мати і шось там зсварить, тиї опеньки і ми там спаlи, ми там жиlи ціlу осінь, поки не стаlо хоlодать.

А партизани у вас були?

Буlи.

А в лісі з вами жили чи ні?

Не з нами жиlи, ми жиlи окремо. Ми буlи с краю, в lісі, а партизсани то воуни маlи своуї криївки вгlуб lісу. Ми с їми не спіlкуўаlися, бо то таке…Ну, і тоді ўашко буlо в тії роки. Пісlя того стаlо хоlодать, нас з lісу треба забрать, там розмістить. А в нас ото сеlо, таке воно неўеlичке сеиlо, у нашої сіlьради Lюцинів. Коlись там жиlи німці, аlе ото в той період начить німціў висlаlи в Ерманію, а наших українціў, які буlи в Польші пересеиlиlи сюда на їхні хазяйства. І нас розміщаlи до тих lюдей. Шоб якось переижить. А тоуді вжше на веисні ми десь якісь хаlупки робиlи, шоб ужше своє. Трбеа ш буlо посіять гхорода, бо тоді жиlи, тоді ш нее буlо такої роботи, шоб заробиў десь. То такій період вашкій.
Тоуді зноў почаlися куlгоспи. Забираlи усе сиlою. Забираlи коні, упряжш, сушкі, борони, остання теса буlа, забираlи, розбираlи, бо треба буlо для коlгоспної худоби будинки. Неи хотіlи йти в коулгосп, lюдт упираlися.Ну, даваlи стусана, наприкlад, моїй сеистрі порваў бlюску геть, бо застаўlяў її, шоб воуна запраўlяlа коні, да їхаlа там кудись, а вона не хотіlа, то він її шарпў і поурўаў бдюску. Якгби радянська вдада не так туді поувеlася, українскій народ він працездатний, він ну… з гхододу ныхто не помер би…бо воуни тоді… хтось маў біlьше зеимlі, то мав біlьше спожжанів, пару коней, у мого батька буlа коуняка, ну ще в сусіда буlа, то якось спрягаlися, тому робиlи, тому робиlи. А той, шо крепший буў хазяїн, бо маў біlьше земlі, тоу він маў пару коней,він робиў соубі, маў шо проудать, тоді ше, то жиди жиlи в Тучиені, вони зерно в lюдей закупlяlи. Lюдина маlа якісь гроши с того. Ось воуни поучаlи, рускі… Куркуlі. Який ш я куркуlь? Чо ж я куркуlь, якшо я маю біlьше земlі, маю пару коней, і робlю, і шо не встигаю, то наймаю і плачу lюдям, аби мені зробить. То треба ўсе віднять, бо ти куркуlь! І теибе на Сибірь!
То треба ўсе віднять, бо ти куркуlь! І теибе на Сибірь!
А були у вас знайомі чи друзі, яких відправили на Сибір?

У меине дві lюдини буlо. Материн брат буў засуджений, то сім'я буlа вивеизена в Омськ. Це материн брат буў засуджений, бо буў гоlовою сіlьської ради. А шо вони там з його хотіlи, яку…яке звинуўаченя воуни даlи? Воуни його засудиlи на двацеть пять років! І сім'ю вимезlи в Омськ. А ў батькови сестри чоуловіка тоже десь там за шось зўинуватиlи, тоже засудиlи на двацеть пять. І сім'ю вивезlи в Красноярській край. Повернуlись, черезс багато рокіў, аlе вжше не дозвоlиlи їм повернутися ў свою обlасть. То батькова сеистра повернуlась, у Дніпропетроўську обlасть, а материн брат у Lуцьк. Яке воно має значення? Шо ў Lуцьку, да не тут. А би ш таки биlя сўоїх рідних, то воно ж легше.
Розмова. вороньків
Історії баби Ольги та баби Софії
Село Вороньків знаходиться в Бориспільському районі, Київської області.
Інтерв'юерка Наталія Черньонок
Знайти унікальні історії та діалекти за 50 км від шумної столиці? За сприяння працівниці Бориспільського державного історичного музею, Алли Єрмолової, Наталі вдалося відшукати двох щирих і відвертих бабусь, відкритих до розмови.
Ольга: І жізнь буlа висьоlа. Дарма шо ни буlо ни тилівізора, нічього в сіті. А жилІ якось.

Софія: Оце шоб вернуlося назад, оце вісімнацять год чи сімнацять, я би поміняlа за оцю жізнь, запросто поміняlа.

Ольга: А я ото як подумаю, дак зноў би пройшла тиєю дорогою. У мИне Йван мий такий красівий був, здоровий, пійсят читвертий розмір, читвертий рост – подумайте. Буlо на базар як оце вийде із хlопцями. Пальто осіннє так нароспашку.

Софія: … і росхрістаний.

Ольга: … ну росхрістаний. То дівчата тікають. А я один раз стою да кажу... вин так доходить: «А ти чого не втікаєш?». А я кажу: «Сўухай Іване, позастібай пОlи – не срами людей». Дак вин так на мене устав, дак дивиця (сміється) … а я п'яниць вопше не любиlа, бо навпроти нас жиў п'яниця дід. Дак він бабу так бив і... Вопшем… дак баба у нас під піччю, під піччю ховаlася. Мати буlо завісить тряпкою якою. Вин приходить: «Де вона, ця? (...)». Мати ка': «Не буlо й нема». А вона отам. А тоді вин пийде, то мати їй, її на пічь, да завісить отак-о, шоб, бабі ж хоlодно там сідіть. А п'яницям однакоўо.

Софія: А коlись діўчатам як росказала в лікарні lежаlа, то іс пальцем, да кажу.. шось же й баlакаєм, до за чоlовікіў, ну шо… шо в гоlову взбреде кому.

Ольга: Да таке ж.

Софія: Я кажу, тильки прийде п'яний і б'єця…

Ольга: А, в тебе биўся, ну в мене не биўся.

Софія:Стану за занавєску. Дак стану отак-о за занавєскою. То він вскочить: «Де, де вона діlась? Де вона діlась?». А я стою вже думаю: «Господи, ходь би не кашлянуть».

Ольга: (сміється)

Софія: (сміється) Шоб не побачиў.

Ольга: Ну в мене вин не бився…

Софія:Усяке буває.

Ольга: Да такий здоровий, да й би раз ударив, то шо б там мине бить буlо.

Софія: (сміється)

Ольга: Дак а так. Як оце п'яний прийде, умурзаний, дак я старалась його розібрать, умить, перебрать. Ляж на поlу, переспи…

Софія: Я часто вспоминаю як ти казаlа. Пришоў п'яний. Да шо робить (сміється) дак як каже (сміється) штани скинуlа, підштаники скинуlа, у самий, у самий… у самому жикеті на поlу поlожиlа (сміється)…

Ольга: А тоді жду до дванацяти, шоб він переспав. А тоді йде на кроўать лягає. Або мати така lяйlіва буlа. Дак побачіла його ўмурзаного то до ранку не спаlі б. А так…
Ольга: У сорок шостом годі, оце послє войни, я пошlа в перший кляс. Ото як.. систра у мене на три годи старша буlа, дак вона началlа до німця ходить. А тоді як німці пришlи, оте там каминнА шкоlа, яґ ото їдите…там ужи обшижитіє, живуть там… дак вони зайняlи шкоlу і всьо – діти пошlи вроздріб. А тоді вже яґ вигнали в сорок третьому, дак вона пошlа в перший кlас. А на ноги ж не буlо ж нічого. А в мині в перший кlас, ну дев'ять год уже ж буlо, шо ж, нема куди одкlадать – треба йти. Дак я отакі чуні надіваю, оце з осені, бо ж ніяких черевик, нічього немає, а вона с шкоlи йде, ми там… річечка, в березі перевдінемось. Я пошlа вже, така рузумна. Куди твоє діlо. А вона йде дудому. А тоді ж года lучшаlи …Чьорне пlаття одне буlо, Андріянове. То це так, тикі войшла в хату, мати каже: «Сьодні не йдеш нікуда гуять». «А чого? – Я буду прать». Пlатя моє теє у чавун, водою налля і в пічь. Бо іначого вИгоду нимає. Ше ж і воши булі...

Софія: ...Воши булі (сміється).

Ольга: Дак оце мої подруги своїм матерам гидуваlи, а їм буlо усім пошукаю воши. Усім ото.. витущиці тільки протівно булlо.
Софія: І я шиlа.

Ольга: Боже, поки я кончиlа ото шкоlу. Дак у мене вже буlо отак повісять в ряд. І на ікони і куда хочеш, і на виборі дак у коlгоспі, у конторі там булі виборі дак всігда браlі мої рушникі туди. Вішаlі.

Софія: А наші виборі булі в школі. Дак тоже рушники браlи…і в муляра свадьба як буlа, дак буlи рушникі. Я несу, дак повішаємо. А тепер моlодьожь…

Ольга: Не хотять!

Софія: Да і моlодьожі немає.

Ольга: Зараз бісером. Оце б я, господи, шиlа бісером. Аlе я ні могу. Десять год тому зробиlі мині катаракту. А тоді чотири годи пройшlо – вона оп'ять появиlася. Дак мині вже lучьом lазера зробиlи. Через поlгодА їду, їду, бо і сійчятка барахоліть.. Вже ж туб паску щітай. Дак значіть привезли ся мині дрова і я так хороше старалася, помошників обзвонила. Ну, якось, усі зайняти, нима кому. Дак я так постаралася один день, да на другий день кончиlа. І ну вошем лопнуў капіляр і носом кроў уранці пошlа і у лєве око. Дак мині шись раз робиlи в обласній опирацію. Сам укоl стояв шись тисяч. А тоді ж два дні до цього закапувать. Одним тиждень, а одним дви ниділі після цього.. ну, сlава богу, шо я бачю шось.
Ну, сlава богу, шо я бачю шось.
Ольга: ...тут груши, а тут хліб – оце так гулять ходиlа, на уlицю.

Софія: Буlо чуєм, хlопці вже їдуть на лісапетах. То ми боси ж, куряви як снімимо. То вони падають. Прямо доїжджають. Курява ж така, шо не видно їхать. То вони падають. Коlись я буlа за картьошніком, так коlись мені чуть морди не побиlи. Попадаlи один на один с лісепетами… чуть морди не побиlи. … а буlо коlи до стовпа доходим (…) і нас буlо… оце ў нас на уlиці буlо дванадцять Соньок.

Ольга: Ого.

Софія: Дванацять Соньок буlо.

Ольга: Ну то й тоді так називаlи. Ольга, Манька, Сонька, Надька, Галька.

Софія: Ольга одна буlа, а Маньки воопше не буlо, а то СонькИ буlи. То бува до стовпа доходим, і давай «га-га-га», «га-га-га». То хто вийде оце: «Чи ви ненормальні, чи які ви є?»... А ми ото таку гульню робимо собі... А вінки як пускаlи на ставу. Ти пускаlа хоч раз?

Ольга: Один раз ходиlи.

Софія: А ми буlо всігда на Івана Купаlа. Вінки пускаїмо на ставу.
Ольга: Почаlи хату строіть, перед двором у нас коlодки. А хата у нас буlа така як шевченкова. Така ото нисько вигнана над доліўкою. І отако із окна у сіни́ отако напрольот. Цеє, комора іс хатою. А тут же нима нічого. Там же комора, а там порося чи теля, шо там буlо вже. Ой... Ну тоді ж не даваlи коlоть поросяти. А оуе значить так, годуй порося, а тоді шкуру треба в державу сдавать буlо. І яйця, і мнясо понакlадаю. А де ж воно вбереця коlи нема нічього. У себе п'ять куриць, а яєць по триста штук на людину. Дак там в одноєї... вона із дядьками, ходиlи такі уже ж упоlномочені, такі два. Дак горіўку добре пиlи, і вона з ними. Дак вони оце так. Ага, прийшла до вас, ви там шось запlатиlи, з грошей, а як нема, то гроши пlати. Ну, вони тиї гроши пропиlи, квитанцію писнуlи. Ну, вони ж не надіялись, шо такі баби допотопни, да будуть кўітанції збирігать. А значить ідут по другому разу. Дак усі люди давай же кричать, шо як, ми ш пlатиlи, усьо ж кўитанції, дак вони дуба да ретьки. Шо ж... визивають у Барисполь. Вони усі зобраlись, поїхаlи туди. Дак їй, тий тьотці... у єї дві дівчат буlо, одна старша, а одна така як оце ми… дак дали шість год, вона в тюрмі сидіlа. Ото таке. А тиї повикручуваlись. У них гроші буlи – вони викрутиlися да і все.
Ольга: Повезlи ми картопlю раз. Зара' роскажу. Буlо в мене це. В мене мати вопшем коlи мене привеlа, їй буlо трицять вісім год. То я оце подивлюся у всіх матері моlоді, а у мене стара. Я з неї нічьо нікоlи не пребуваlа, а тоді вже мені буlо пятнацять год. Возять, машина найнята ото буlа, картоплю возиlи ото на подиl. І мине мати вирядиlа, перший раз із людьми. Вони мині помогlи і той, а продавать я вміlа. Я така. Мати мине посиlаlа, я всим усе купуваlа. Вона мине обучиlа змаlку вопшем. Тоди диті маlі, то я ходиlа. Усе шо треба я куп'ю любому, тильки розмір … продаlи ми трохи картоплі. І тут цигани йдуть, і одна циганка як причепиlася до мене «давай погадаю, і я скажу за ко' ти замуж вийдеш, у дзеркалі покажу». А я кажу: «А скіки грошей?». «За це биру троячку». Да я… а вона ж побачиlа? яке морожене браlа? і значить троячка, дисятка, ше там якісь… дак вона значить, я даlа їй троячку. А вона той баlака, баlака, ти пид такою пlанетою, пид такою там ди все і конца. «А куlи ж ви мині покажете того, сужиного мого?»… Ну, вона мине не зацаруваlа… дак той, вона тоді каже: «Давай дисятку, то я буду прибаlакувать». Да отак-о, я вийняlа, даlа. Люди ж стоять же так. Дак вона так розгорнуlа свою пазуху, да така грязна отут-о і пид цицьку ту дисятку заховаlа. І знов баlака. Баlака, баlака… Я кажу, показуйте, бо нам треба йти картопльой торгувать, годі. Дак вона тоді каже: «Ти знаїш шо, я дак зроб'ю, шо в тебе хвист виросте». Я як розсміялася, ну мині смішно, уміраю 'сміху. А так, ну як оце до ябlуні міліціонер стоїть і з людьми шось баlака. Дак я кажу: «Ви дурниці не миліть, а оно зара' міліціонер… о'дайте дисятку». Дак вона: «Ниякої дисятки я тобі не… я розказаlа». Дак я тоді отак див'юсь на нього, і вин на мине г'янув, дак я махнlа, вин зразу і прийшоў. Дак вона викинуlа да додоlу. «Шоб у тебе до вечора хвист виріс!» – харашо. Ми прийшлі туда, де тогруїмо. Дак оце так стоїмо, оце ж проходять люди, а я оце кажу: «Галько, подивись, нимає там?». То вони попадаlи. І ми значить ото до вечора считай ничього не продаlи. А теє люди йшlи з роботи, то ми дишевше пустиlи і ото так. Дак я сказlа, до віку, до гроба, гадать не буду. Ото так погадаlа…
Ольга: Бачимо здаліка їдуть парупки. Чужи, незнакоми, то ми додому..

Софія: Чужи їздиlи на другу уlицю ..

Ольга: Ну да, ну їздиlи, звідусіль приїжджаlи там усякі… до ми потікаїмо. До вони доїхаlи, а ми ж там за повіткою стоїмо. Чую дак вин каже: «Та… та тут таки дівчатка, це.. дриб'язок» (сміється). Вин каже: «Поєхалі дальше, пошлі» …а там же двацять сьомий год. Тоді тоже послє войни хlопців вибиlи, не буlо за кого замуж іти. Дак один, Бедя, із баlаlайкою. І оце так. І оце ходиlи у базар гулять. Тоді ж не буlо ж так нічього, а у ниділю чи празник який, дак отам де магазіни понастроілись, ото там пlощатка, і там значить ото вони виходять партіями с кошної уlіці. І тоді або на грамошці, або на тий баlаlайці як заграє – танцюють. А тоді вже опосля зробиlи то в парку. У парку танцпlощатку зробиlи, і кінотеатр зробиlи. Ну це вже… вже мати буlо картоплю продасць та дасць двацять копійок, то я пойду на кіно. А побольше нацюваlа. От край до краю витанцюю. да і всьо. А цеє... Один раз сидимо ми на коlодкАх. Коли їдуть хlопці до Ольосиної. А вони нам не нравиlись. Такі хlопці якісь роспутни... Еге. Ой.. дак я кажу: «Дівчата, пашлі додому. Годі сидіть, до нас нихто путній не приїде. Пашлі додому». І ми значить у дверь і отак через город. Да похоўаlись. Заборів же не буlо, а канава, а на канаві, крапива отака росте. Дак ми там позаховуваlися й сидимо. А вони шо. Стовп стояв недаlеко од нас. Трансформаторний той і с таким же ото цім, пасинками… ну ,ми ж не подумаlи, шо дехто там ото заховався. А я ж така оранізуўаlа. Кажу, дівчата, раз воно таке, господи, давайте ото так становимося у ряд, шоб дома не біхті, а отак, дорогу… і всьо. Да тики (сміється) коlи вони з-за трансформатора. «Ах ви ж, сцикухи!» – на нас (сміється). Ми як драпонули. Дак оце поти там пlавки, а тут крапивою там пожаlИlи, шо ціlий тиждень отаке булlо циї. (сміється) Бильше не робиlи… прийшlи у клюб у парк, коlи приходить один. Да тоді: «Дак це тиї дівчата, шо панів зустрічаlи». Дак я кажу: «Шо ти меlиш. Ми вопше на вуlицю гулять не ходимо. (сміється) Ми не буlи, то там другі діўчата, може. Ну, то не ми». А він так оце оці вирячив: «Да я тебе познав». «Чо б ти мене познав, – кажу, – коlи я не знаю, коlи й буlа на ўуlиці». І всьо, і виметна вийшlа. Да…

Софія: (сміється)

Ольга: А ти кажеш, шо ти тота… а я хай би воно оце буlо назад. Госпаді..

Софія: А мині, а мині.. як сдумаю, яки ми буlи тоди ради, усьому.

Ольга: Ну, дак тоді усе буlо ўпереді. А тепер шо? Усе є, да вже паспорта, де його б діть, шоб він десь дівся, шоб не знать скікі год (сміється). Як казала, хто б у мене купив хоть год десяток оце. Яґби мені хоть десять год мимо. Бо шо ж…
А тепер шо? Усе є, да вже паспорта, де його б діть, шоб він десь дівся, шоб не знать скікі год. Як казала, хто б у мене купив хоть год десяток оце. Яґби мені хоть десять год мимо. Бо шо ж…
Для чого робити такі проекти?
Відповідаємо.
Тексти, представлені проектом, не зазнали жодних правок. У них збережено всі фонетичні, лексичні й граматичні особливості мовлення наших респондентів. Такі записи зберігають мовну автентику України й залишаються матеріалом для дослідження на майбутнє.
Ми нагадуємо, що попри існування загальнодержавної літературної мови, є мовлення – просте і (поки) живе.
БІЛЬШЕ ФОТО
Хто ми
Інтерв'юерка
Інтерв'юерка, фотографиня
Контакти
Будемо раді почути ваші відгуки, зауваження та пропозиції. Для фідбеку, співпраці та будь-чого іншого пишіть нам на пошту.
Телефон: +380664090597 \\ +380680599081
E-mail: polinagoch@gmail.com


Частина команди знаходиться в Києві, інша в Рівному. Кличте на філіжанку кави з враженнями та пропозиціями.
Також будемо вдячні за поширення проекту в соцмережах.
E-mail
Name
Phone
Comments
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website